Страх

Він сковує твоє тіло

Відключає твою свідомість

Затьмарює твої думки

Страх

Не дає побачити прекрасного

Прекрасного раннього ранку

Прекрасної пізньої ночі

Страх

Він паралізує усе

Заважає

З чистим розумом рухатись далі ,

Чи то додому , чи то  до прийдешнього .

Страх

Він поглинає можливості

Він зжерає надії

Він сіє паніку у тобі

Він калічить

Страх

Чи то самотності

Чи висоти

Чи навіть такої  красивої темряви

Страх

Він бореться з упевненістю

Так, з тією упевненістю що жевріє у тобі

Так ,страх інколи перемагає .

Бійся цього .

Ліхтарики міста
Ліхтарики ночі
Мерехкотіння їх заставляє посміхатись
Посміхатись - твоєму єству .
Це надихає тебе
Дає новий прилив сили
Надихає тільки ніч .
І йти , самотнім темним провулком
Ризиковано
І шорхіт десь
Стривожує твоє тіло
Таке незграбне і таке слабке
Яке рухається безцільно
Куди
Певно до мрії
Певно до мрії наївної
Такої далекої
І ці мерехтливі ліхтарики
Які горять вночі
Горять насправді у тобі
Такі ж бо вони рідні
Не згасають усередині .

Маленька площа
Вкрита людьми
Такими суєтливими і 
Вічно поспішаючими .
Не знають куди
спішать .
Поспішають до своїх домівок .
Можливо у гості .
А раптом не встигнуть .
Та байдуже їм .
Ніколи думати про таке .
Поспішають .
Забули тільки спішити жити ,
Спішити кохати 
Спішити бажати .
Адже це головніше .
Я так думаю 
А чи думають вони 
Люди ,що вкрили маленьку площу?
Напевне ні 
Напевне й так .

Це місто тебе затягує ,

Поглинає .

Тебе таку замріяну ,

Трохи шалено закохану .

Воно затягує довжиною вулиць ,

Широтою проспектів .

Цими осінніми туманами ,

Що поглинають тебе .

Поглинають таку незахищену .

Помаранчеве світло

Вкриває твою шкіру ,

Не даючи темній ночі стерти

Твоїх рис .

І ти , сп’яніла красою його вулиць ,

Широтою проспектів ,

Повільно просуваєшся далі .

Час від часу затуляючи очі

Від спалахів на дорозі .

Ти кохаєш усе ,

І ти сп’яніла коханням .

І це місто наповнює тебе сповна .

Всю твою суть .

І ви мрієте вдвох ,

Злившись в одне ціле з довгими вулицями

І широкими проспектами .

Люди із минулого життя

Десь так далеко усміхаються тобі

З сторінок книг прожитого буття

Не вернуться вони , вже  в далебі

Ці люди із минулого життя .

Багато горя й радості спізнали

Ці люди що були поряд

Вони напевно і не відчували

Любові й дружби твоєї заряд .

І фото їхні вже так минулим просмерділись

Такі тобі стали чужі

І ці  слова-обіцянки  вже так приїлись

Бо в їх словах брехні не було межі .

Так , вони чужі і тобі не потрібні

Для чого тепер згадувати їх

Ці їхні лиця підлі й лицемірні

Бо навіть не визнають помилок своїх .

І не напишуть ні рядка і тебе не згадають

Бо так колись цікаво почути було як життя із уст моїх

Але і я і люди із минулого напевне знають

Не перетнеться більш ніколи ні одна з наших доріг.

А й справді та й навіщо ?

Вертать і згадувать минуле що давно вже загуло

Ці люди вже ніщо

Вони відгомін твого минулого життя що вже було .

 

Ти як та вранішня зоря ,

Зійшла до мене на світанку .

В очах твоїх бездонії  моря ,

Бо будиш , мене ти щоранку .

І як та бджілка-трудівниця ,

Успієш ,всі справи вчасно поробити .

І тих безцінних твоїх слів криниця

Здатна, від незгод мене усіх огородити .

І долі шлях хай важкий пройшла ти .

Багато бід, розчарувань  спізнала .

Та присягаюсь тобі не дам більш цього я  відчути .

Бо знаю ,нікому зла ти не завдала .

І дяка моя за тебе таку ,безмежна як той Всесвіт .

За виховання , за те що вчила молитись Богу ,

За те що ти ладна здолати цілий світ .

І за те,  що допомогла обрати життя мого дорогу .

Ти як той квіт весняних полів .

Бо така  щира й бездоганна.

І в світі не знайдеться таких слів

Які тебе замінять , моя кохана мама!

Я відчуваю десь дуже близько ти,
І сни я бачу,та не знаю .
Не знаю,як це,дотик твій  на свому тілі відчувати,
Бо із тобою разом ,лише ,коли у мрії поринаю .

І дивно так кохати,
Людину,що не знаю .
І так його нестерпно одного чекати .
І чудно визнавати,що коло себе його відчуваю.
І так в думках із ним приємно засинати .

Життя так звично лине ,
Все далі й назавжди .
І так банально,як рима ось ця,плине -
Душа моя благає його :"Підіжди".
Бо знає ,що ніколи не загине ,
А час нікчемне тіло зіпсує ,
І швидко він твоє життя поглине ,
І тіло,це твоє, плину його навіть не відчує .

Життя всього мало ,

Цілого твойого життя .
Нестало тебе , мій, нестало .
Пішов вже ти у небуття.

Залишив ти діток і внуків .
Я знаю ти їх без тями любив .
Не чути твоїх звуків ,
Ти очі назавжди стулив .

І плачу і плачу ,
Бо жити без тебе не можу.
І перед собою уже нічого не бачу ,
Просто по світу цьому броджу .

Без тебе так тихо і сіро,
Нема побалакати з ким.
І б слово твоє так зараз зігріло .
Залишив ти мене ні з чим .

Як ті тумани стеляться під зорями .
Ховаючи від нас нічних богів .
Панують там боги нашими долями .
І долями галактик і морів.
Сузір'я розставляючи по-своєму .
З туманностей перини створюють собі
Крокуючи по небосхилу зоряному ,
Світ вимальовують нічний десь вдалебі. 
І громовержець Зевс велично посміхається ,
Панує він серед богів .
І злиться коли він - уся Земля здригається .
Від гір високих аж до глибини морів .
Бо люди ,що богам не корються - 
Нема пощади їм .
А ті що за милість їхню борються -
Втішаються життям своїм .
І Мойри три ,в туманах заховаючись ,
Вирішують усього долі хід .
І там під зорями нічого не сховаючись ,
Продовжує усе свого життя похід .

Нехай залишив мене ти,
Нехай завдав мені ти болю.
Я не боюся самоти,
Не боюсь попрощатися з тобою.

І нескінченна самота ось та,
І сльози мої нескінченні,
І ті думки і пустота,
І всі надії ті даремн .

Моя надія не згасає.
Моя журба, то тільки поки.
І той промінчик щастя воскресає.
І самота, то тільки доки.

І в серці моїм нема зла,
І всі думки мої правдиві.
Ніколи тобі не збрехала,
А твої всі слова брехливі.

Якая ж доля справедлива й мудра,
Що не дала нам буть разом.
А я була такая безрозсудна.
А ти був моїм лише сном.

Боюся думать про майбутнє те ,
Що так невпинно настає .
І так бува час хочу зупинить , проте -
Йти він ніколи не перестає .
Є миті ,що тривають вічно,
Бо я у серці своїм зберегла .
І час так посміхається цинічно :
- Чому ж ти їх не зупинила?
І у майбутнє я крокую з страхом,
Бо звикла жить одним лиш днем .
І маєш ти сьогодні голову під дахом ,
А завтра будеш бродити під дощем. 
Життя своє потрібно проживати ,
Свій час ти мусиш шанувать. 
І на майбутнє я не ражду забігати ,
Бо одному лиш Богу краще знать .

Закрила  очі ,

Бо бачить нічого не хочу.

І темні і довгі ночі .

Як хочу там набутись досхочу .

Там тихо .

Ніхто і ніщо не турбує ,

І лихо

Ніколи ось тут не панує .

Те лихо ,що в цім житті тебе крає .

Житті ,що проходить так швидко ,

І швидко й так непомітно згасає …

Закрити , закрити я хочу ті очі ,

Щоб хоч на хвилинку ,

Хоч на маленьку хвилинку ,

Побачити світ ,ідеальний мій світ ,

Що сниться мені всі ці ночі .

Так важко розчаровуватись в людях . Це відчуття можна порівняти з головним болем чи температурою . Ти думаєш ,ну чому ,чому це трапляється саме зі мною . Кожна людина це розчарування . Всі друзі - колишні . Але так дивно все-таки . Ти довіряєш людині свої секрети ,думки ,переживання ,розказуєш як проводиш день . Вона тобі відповідає тим же . Ви зближуєтесь . Тобі комфортно з цією людиною . Але в один момент щось йде не так . І ви віддаляєтесь . А ось найдивніша річ. Буквально вчора ,все було як завжди ,та сьогодні пустота ,самота . Тебе залишили . І так неприємно . Ти починаєш копатись у собі . Робиш себе винним . Навіть не здогадуючись ,що тут не твоя вина ,а того хто тебе покинув . Значить , ти не був настільки важливим . Тебе легко замінили . Ну що ж це пригнічує ,це не приємно ,але не варто зациклюватись на цьому . Якщо звикнув до людини ,то не важко й відвикнути, треба ,щоб пройшло трішки часу . І за цей період ти розумієш ,що людина ця не була настільки важливою для тебе ,оскільки теж знайшлась їй заміна . І ця заміна довго не тримається біля тебе ,а за заміною приходить інша заміна і так далі . Отже , протягом життя ,люди приходять і йдуть , одиниці залишаються . Не має чого засмучуватись через людей, яким ти не потрібний , які тебе просто «використали» .Треба залишатися собою і ні під кого не підлаштовуватись . Кожна людина з тобою , це певний досвід , це спогади ,пережиті спільні неприємності і таке інше . Кожна зробила свій незначний вклад в твоє життя . Можна сказати ,зробила його кращим . Адже досвід і робить нас кращими , дорослішими ,мудрішими . Потрібно вміти відпускати і приймати нове . Ми не можемо закритися в собі , адже ми люди ,ми соціальні істоти ,і без допомоги один одному важко розвиватися і рухатись далі . Та коли люди так швидко приходять і йдуть ,ти починаєш помаленьку розчаровуватись ,вибудовуєш перед собою стіну ,закриваєшся в собі . Я гадаю  ,це правильно ,інколи себе потрібно трохи обмежувати , потрібно знати міру в людях . Обережно ставитись , зразу не підпускати ,добре придивитись . Та ти ніколи не зможеш передбачити що трапиться . Ця «стіна розчарування» дасть трохи часу на роздуми ,на відновлення . Безперечно, знайдеться людина ,яка витягне тебе звідти . Не одразу ,але ти помітиш ,з часом , хто залишається , хто завжди поруч ,хто не змився з тим плином людей у твоєму житті . Це може бути твій близький друг ,подруга ,які вже стають ніби братом та сестрою . І ти розумієш ,як мало тобі потрібно . Всі ,що були люди з тобою ,порівняно з ними масовка .

І головне запам’ятайте  дружба вимірюється тільки часом . Бо та людина ,яка тебе по-справжньому любить ,ніколи не піде з твого життя , ніколи не залишить тебе ,і ніколи не зробить боляче . Та зрештою , вона і не захоче . 

Так дивно , як легко закохатись . Ти навіть не помітиш .  Це кохання приходить не одразу . Спочатку є тільки симпатія . Потім ніби обухом по голові вдаряє тебе . І кожен день поїдає  зсередини . Ти опираєшся , боришся з усіх сил з ним . Обдурюєш себе . Мозок можливо і можна перехитрити ,а ось серце ні . І все світ стає іншим . Так довго тягнеться час ,хивилина мов година , день мов усе життя . А як же важко зосередитись на роботі . Та що там на роботі ,тяжко навіть з людиною поговорити . Вся в думках . Все кохання тебе проковтнуло . Ти повністю у ньому . І яка ж це мука . Відчуваєш себе у клітці . А в замкненому просторі легко надумати дурниць . І як ж це ускладнює життя . Питання одне :" Як звільнитись ?" А кому поставити його? Собі ?

 Яке ж це незрозуміле почуття .Тобі ніби добре ,ти щаслива . Та найменша дрібниця може звести з розуму . І все котиться шкереберть . Такі речі просто підкошують тебе . Ти не хочеш кохати . Але не так все просто . Своє серце не можливо перехитрити . Не можливо впіймати логіки в своїх діях , думках , словах . Вирішую боротись . Боротись з усіх сил . Та боротись тут марно . Буду чекати . І чекати марно . Як ж шкода часу ."Вивільнись " наказую собі . Говорю ніби в пусту ...

І нескінченно думка лине .
І нескінченна самота .
І та любов ,що потихеньку гине ,
І та журба, і німота .
Я хочу сльози приховати,
Хочу втопити весь мій біль,
В тій глибині душі сховати 
Цю біль яка береться нізвідкіль.
Не маю змоги я кричати,
Не вправі Богу докорять.
Так страшно все з листа нового починати
І двері у життя доросле відчинять.

Люди часто задають мені питання " Як ти можеш не любити дітей ?" . А я завжди відповідаю типу від їх багато шуму ,вони неслухняні і таке інше . Безперечно ,так воно і є . Але добре подумавши , я зрозуміла що моя неприязнь  полягає в іншому . Щоб зрозміти це мені знадобилося багато часу і 20 хвилин няньчачись з малюком. Спочатку я думала ,що виною все мій характер . Я спокійна і люблю спокій . Тишу я ціную понад усе , а проводити вільний час надаю перевагу у колі близьких друзів , або з вдома з книжкою і чашкою кави . Дитина ,яка постійно плаче і кричить може звести мене з розуму уже за кільки хвилин . Але діти мені відплачують тим же . У мене ніколи не виходило знайти з ними спільної мови , більшість ,побачивши мене, починали плакати ,категорично відмовлялися йти до мене на руки і "хай мене та тоьтя не забирає ". Мене це не ображало ,тому що я зовсім не вміла і не вмію ще досі поводитися правильно з дітьми . Я не знаю як стати біля них ,що казати ,як зацікавити ,важко зрозуміти що воно від мене хоче ,і найголовніше як зробити так щоб дитина мене не злякалась .Це все я про маленьких . Але із старшими дітьми в мене та сама історія . З такими я взагалі уникаю будь-якого контакту . Тому що теперешні діти взагалі стали неконтрольвані .Кілька раз я була в ролі вчителя . Це був найгірший досвід в моєму житті .Діти від 6 до 10 років ніби ще малі ,але вже і багато чого знають ,тому я не дивуюсь коли чую від такого малого неприйнятну річ . Я б добряче відчитала таку неслухняну дитину ,але спробуй зараз такій слово криве сказати ,сам виний вийдеш . Ще такі діти дуже агресивні і жорстокі . Не раз переконувалась у цьому .Ви тільки погляньте як вони поводяться зі своїми домашніми улюбленцями . Бідні тварини! Або ще гірше  їхнє ставлення до батьків ,які душу за них ладні віддати .А найгріше те ,що таку дитину не можливо навчити чогось,вона знає куди тебе послати (звісно не всі такі).Так ось, це ще міцніше підтвердило мою неприязнь до цих малих людей . І я так думала завжди . Та нещодавно я залишилась з дитинкою років 3 насамоті . Провівши з нею трохи часу, я зрозуміла ,що не шум і неслухняність причина моєї нелюбові - а страх . Це не боязнь дитини як самої ,а боязнь відповідальності яка покладена на мене .Тому що за дітьми постійно потрібно слідкувати , щоб не впала ,не подавилась іграшкою , і таке інше . Мене лякає ця відповідальність за дитину ,яка покладена на тебе . Правда, до старших дітей я не відчуваю цього страху . Отож ,мені стало легше спілкуватися з маленькими , знайшовши корінь своєї проблеми ,але неприязнь залишилась . Зізнаюсь чесно ,мене це не турбує , і думаю зі своєю дитиною я точно знайду спільну мову .Хоча я просто не уявляю себе в ролі мамочки .
Після прочитаного ,ви напевно подумаєте ,що ж я за людина така погана ,скажу так : я не не люблю дітей , просто маю своєрідне ставлення до них .
Ось така історія .
Цікаво ,чи знайдуться мої однодумці .

Ти пускаєш людину до себе всередину ,пригощаєш добротою разом із щирістю та довірою ,ти навіть дістаєш свій пиріг з любов'ю . Чекаєш від цієї людини не більшого ,тільки взаємності та трішки вдячності . А людина ця забуває твою гостиність і приносить тобі розчарування ,несправджені надії і багато смутку . Ти ,звісно, намагаєшся її прогнати далеко ,та слід цієї людини залишається і потрібно багато часу ,щоб позбавитись його . Це не важко коли ти знаєш що робити ,або маєш підтримку . Та навіть позбувшись цього " сліду " тебе заповнює страх ,який все псує . Страху не позбавитись його можна замінити тільки щастям . Та він крутиться і буває таки перемагає ,починається все по-новому . В такому випадку головне не наробити дурниць . Страх не повинен перемогти твоє щастя . Найголовніше знайти надію . Вона допоможе як ніхто . Саме надію , а не наївність . Зрозумій ,що тобі потрібно . Тоді і запрошуй нову людину до себе всередину. Але в цьому випадку раджу заручитись обережністю ,яка інколи просто рятує . А головне продовжуй жити далі ,сьогоднішнім днем . З ким би не був . Хто б у тебе не оселився ,головне жити і радіти ,навіть самому . А всі неприємності сприймати як подарунки долі ,які роблять тебе сильнішим ,досвідченішим . Це і називається життя : складне ,заплутане і незрозуміле , - але воно твоє . Ти вирішуєш кого пускати до нього , ти страждаєш ж від своїх помилок , ти ж обираєш яким чином стати щасливим .

Як хочеться багато розказати ,
Що коється у мене на душі .
Як хочу інколи кричати ,
Коли знаходжуся я в тишині.
Як хочу інколи забути 
Минуле ,що давно вже загуло .
Як хочеться хоч інколи відчути 
Ту зиму ,що дощами залило .
Мені збагнути долю не підсильно ,
Всім заправляє лиш вона .
У неї не буває все стабільно .
Яка ж буває інколи чудна.
І так мені буває сумно .
Так інколи буває жаль .
Як хочеш ,щоб було тобі усе підсудно ,
Щоб збулись мрії всіх моїх бажань .
Та вірю я ,
І вірить кожна хай людина - 
Не марною моєю є надія ,
Щоб доля і мені щось добре учудила .

Мій клас

Випускний прийшов й до нас .

Як же швидко сплинув час ?

Не згадать усіх пригод ,

Що спізнали без незгод .

Важко нам уже прощатись

І без сліз всім не зостатись .

Залишається згадати ,

Всі пригоди розказати .

В класі сьомім по сусідству із мишами ми жили ,

А у восьмім як собачку привели .

У дев’ятім класі бійку

Ще й свою погану двійку .

Як же швидко все пройшло ,

Як давно це вже було

Тому ,хочеться згадати

Про кожного із нас розказати .

Першим в списку у журналі

 Віктор Гаврилюк іде .

Гарний хлопець узагалі

І в спортзалі мабуть він живе .

Вікторія Грицюк ще та артистка .

І покричать й поплакати  уміє в класі лиш вона ,

Але й до танцю і до співу хистка .

Вже зачекалася її велика сцена .

Дем’янов Артем із десятого класу у нас

Не надто багато я знаю про нього ,

Бо як же він рідко заходить у клас .

Та видно ,що в нього усе і так кльово .

Найбільший у класі спортсмен це Шрай Юра .

Й наука для нього не така вже й важка .

У хлопця у цього «губа не дура»

Й у класі він найбільша базіка .

Вадим Лукашевич  окрема розмова .

Усі здогадались про що іде мова ,

Свої п’ять копійок він вставить у кожну розмову .

Ще й виголосить вам свою повчальну промову .

Математик великий Богдан Кравчук у нас

На контрольній допоможе –

Розумником він був завчас ,

Ще й потролить може .

Староста і школи президент є Мельничук Аліна

Ця дівчина не дурна .

Та чути завжди її крик ,

І є гостра на язик .

Вікторія Ткачук найемоційніша в нас в класі .

І злити я не раджу вам її ,

Бо велику силу має у запасі ,

Та добра вдача у неї .

Хто в нас в класі тракторист?

-          Олександер Мосік .

Перший в класі приколіст ,

Що не вчиться й досі .

Найтихіша й найскромніша дівчина

Це ж Матвійчук Анастасія .

Але металістом є вона ,

Це ж реальна чудасія .

Хто в класі в нас малює кожну стінгазету ?

Це ж наша Дана Семенюк .

Ще й має вдачу : щиру та відверту .

Й її малюнки любить кожен в школі в нас малюк .

Шавук Ліана весела та смішна .

Завжди усмішка на її обличчі ,

Та коли розсердиш – побачиш яка зла бува вона ,

Лиш тільки подивися у її вічі .

Не знаю що й сказать про Трофімчук Анну ,

Бо в класі рідкий гість вона .

Та як не пробачить таку дівчину гарну ,

Яка така хазяйновита і метка .

В нас Яна Прокопчук наймотивованіша є

Вона поставила мету

За нею по життю іде .

Командир у класі в нас Черенюк Сергій

«Сюди стань!» , «Тут підмети!» -

Не виконає ніхто наказ твій –

Добрим треба бути !

Андрій Коновалов ще той в нас артист .

Веселий ,спокійний , прикольний .

Здається , до техніки має він хист ,

Вже знає кожен знак дорожній .

Андрія сестра Тарасюк в нас Христина ,

На школу дівчина зовсім забила .

Вже знає у класі кожна людина ,

Що Христя частенько буває лінива .

Настя Луць крута дівчина .

Вміє дать відбій вона ,

Та м’ягка в їй середина –

Буває ще й заплакана .

Скромний хлопець й молодець Діма Чабанчук .

Має моцик ,

І товариш в нього Саша Мосійчук .

Кузьміцкий Дмитро не так давно у нашій школі ,

Та вливсь вже досить тісно в колектив .

І має він сміливості доволі ,

Бо аж до нас із Рудки прикотив .

Маковський Валік хороший друг і гарний хлопець ,

Розумний і художник він талановитий в нас .

І хто у нього свій портрет попросить ,

Він скаже тихо : «Двадцять гривень з вас» .

Нарешті  я – Оксана Філіпчук :

Тиха дівчина і шалений книголюб .

Така компанія зібралася у нас ,

Усі розумні ,добрі та веселі .

Правда ,буваєм трохи  ми шалені .

Зазвичай так буває повсякчас .

Наш дорогий Васильович ,

Спасибі , що терпіли нас оці всі роки ,

Бо скільки з нами було вам мороки .

Ви не помітили як швидко сплинув час ?

Вже бачте , випускний прийшов до нас .

Мені наш світ нагадує велику балансуючу кулю . Вона балансує між добром і злом . Якщо щось переважить,або ж і взагалі зникне , то куля втратить баланс і впаде .

Наш  світ не може бути тільки злим ,але й ,на диво, не може бути – добрим . Наприклад ,коли в сім’ї існує повна ідилія і гармонія ,без сварок і непорозумінь ,всім здається це дивним. Так і має бути , бо це не природно . Справді , ідеальні стосунки , будь-які , без сварок нереальні . Просто ідентичних людей не буває .  Всеодно має бути різниця .

Ця закономірність стосується не тільки безпосередньо людини ,вона стосується і цілих родин , держав ,цілої планети і всього Всесвіту .

Рідні люди сваряться найчастіше . Причиною є небайдужість . Ідеалу не буває . Більше того , кожен з нас собі його створює ,а тоді шукає «найбільш підходящу» людину . Люди зближуються , і їм важко не звертати на недоліки рідних , тому краще ці недоліки сказати ,та відповідь на сказане ніколи не буває однозначною ,і майже завжди призводить до конфлікту . Ще й потрібно зважити на такий важливий факт як людська вдача . Вона ,до речі , грає не останню роль . І сварки можуть виникати через різнобіжності  характерів .

Схоже розвиваються стосунки і між країнами . Та непорозуміння між ними призводять до міждержавних конфліктів ,які впливають на народ . Найстрашнішим конфліктом є війна . Війни йдуть від початку світу . Людина завжди знайде за що боротись : за їжу ,за територію ,за ідею . Війна – це страшне явище . Тут не можна знайти позитивних сторін . Надзвичайно багато гине людей  , руйнуються міста ,у тих що вижили руйнується психіка і доля  . Одним словом настає тотальне руйнування . Та як би це жорстоко не звучало ,якщо добре задуматись, то є і хороші сторони у війні . По-перше , війна запобігає перенаселенню планети . А по-друге , вона зрівноважує усе добро ,що й дає гармонію . Та ,я ніколи не скажу ,що  війна необхідна і її потрібно хотіти . Все зовсім навпаки . Потрібно прикласти всі зусилля ,щоб дипломатично залагодити конфлікт . Звісно ,це буде марно ,домовлятися з тими в кого така настановка : «Війни не уникнути ,так завжди починались і вирішувались конфлікти» .В такому випадку тільки два виходи : або грати по правилам ,або ж змінити їх .

Всі ми мріємо про ідеальний світ . Всі добрі , всі думають однаково , всі мають одні і ті ж погляди на життя ,всі ідеальні . Та такого навіть у казках не буває . Адже ми отримаємо страшенно нудний і безцільний світ . Нам не буде за що боротись . Не можна буде якось самоствердитись . Важко  показати свою неповторність ,індивідуальність .

Отже , баланс це коли ,кожен має ідеал і прямує до нього . Шукає гармонію , своє місце у суспільстві ,формує свої погляди ,неважливо які . Одним словом ,  людина живе . Таке життя надзвичайно цікаве ,воно сповнене пригод  і цікавих відкриттів . Головне знайти себе ,у цьому доброму-злому світі .

Спостерігаючи за людьми ,не рідко помічаєш який грандіозний вплив вони здійснюють однин на одного . Впливові найбільш піддаються діти та підлітки , певно через ще не сформованість свого власного «Я» . На перший погляд , явище це цілком природнє , оскільки людина є суспільною істотою ,і в більшій мірі формується за рахунок навколишнього середовища . Та я з цим не згідна . Всі настільки звикли підкорятися суспільній думці, що забули про свою власну . Ми не помічаємо як стаємо рабами цієї самої думки . Із моєї  точки зору це стається з кількох причин . По-перше ,зважуючи всі свої хороші і погані сторони , ми формуємось . Так формується наш індивід . Аналізуючи себе ,людина розуміє якою має бути . Та через зовнішній вплив інших , губиться ,втрачає справжню себе . Це негативно впливає на наш особистий розвиток . В декого підвищується самооцінка за рахунок інших ,а в декого навпаки занижується . Люди з завищеною самооцінкою стають егоїстами та марнославами і намагаються самоствердитися ще більш за рахунок слабших . Слабші ж вважаються себе «непотребом» ,думають що не красиві ,через це їм не зручно проявляти якимсь чином себе . Є ще й третій тип людей ,це ті що залежать від чужої оцінки . Такі люди постійно мусять знаходитися в компанії де постійно оцінюють поведінку, зовнішність і т.д. Це називається своєрідною залежністю . І вже як пощастить потрапити, умовно кажучи, в хорошу чи погану компанію . Хоча на підсвідомому рівні ми самі вибираємо де і з ким хочемо бути . Найлегше заховатися за людьми . А що як ти одна . Справитись самій це ой як не просто . Та до цього звикнути можна.  Наступна проблема є глобалізація світу .З однієї сторони це  зовсім не проблема ,навпаки завдяки глобалізації скільки всього корисного ми отримуємо . Це дає змогу нам зазирнути за рамки міста ,ба більше навіть країни . Та разом з тим непомітно ми піддаємось впливу . Знову ж таки кожег по-різному . Одні наслідують улюблених кіноакторів інші слідують загальноприйнятій моді . Але найнебезпечнішим засобом впливу на людину є засоби масової інформації . Напевно , зараз ми як ніхто можемо побачити і відчути цей вплив на собі . Через Інтернет ,телебачення чи радіо нам нав’язують думку . Можуть показувати трохи змінені події ,навіть придумані . Трішки монтажу і ми віримо у все що нас невільно заставляють вірити . Саме так , зараз дуже важко відділити правду від кривди .Через великий наплив інформації ,нам легше слідувати думці багатьох .Про одну і ту ж подію кожен розкаже по-своєму ,таким чином викривляючи дійсність . Особисто я вірю тільки перевіреним фактам і формую уже свою власну думку . Бо ,людина дуже мінлива істота . Ми залежимо від зовнішніх чинників та один від одного . Головне потрібно постаратися зберегти свою індивідуальність .

Як можна не любити Батьківщину ,
Яка у нас одна ?
Як можна не стояти до загину ,
Коли іде війна ?
Як можна очі закривати ,
Бачучи , країна твоя згаса ?
Як можна не любити Україну ,
Яка у нас одна ?

Коли була малою я
Не знала горя , ані зла .
На небосхилі бачила сузр'я
І марила про крила .

На тих крилах полетіла б
Восоко ,високо .
Усю землю облетіла б .

Та я скоро зрозуміла
Такого не має .
Крила свої загубила
Десь за небокраєм .

Що ж таке довіра ?

Геніальна поетеса Ліна Костенко написала :
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки. 
Людині бійся душу ошукать, 
бо в цьому схибиш – то уже навіки. 
Запам’ятайте ці слова назавжди . Нехай вони повторяються у вашій голові постійно . Тому що людська довіра це річ надзвичайно нестабільна . Хоча б тому , що її складно завоювати ,але дуже легко втратити . Та для початку потрібно розібратися що ж в собі криє поняття «довіра» . Все просто . Це таке почуття до людини . Довіра це коли ти можеш почувати себе з іншим , як самим собою .І хто перший спадає на думку ? Важко . Розумію . Бо по-правді ми не довіряємось нікому на 100% . На мою думку ,це тому що у нас спрацьовує інстинкт самозбереження . Коли ви повністю розкриваєтесь ,то показуєте свої слабкі та сильні сторони . І ваш організм відчуваючи це одразу - «замикає вам рот» , навіть до близьких . Також, довіра буває різною : до друга , до коханого , до рідних , до,навіть, консультанта в магазині . Ми довіряємо свої секрети , плани ,думки ,душу іншим . Судячи по собі ,і по власному спостереженню , ми відкриваємося десь на відсотків сімдесят близькій людині , на п’ядесят друзям , і лиш на десять знайомим ,або незнайомцям . Що ж ми довіряємо кожному з цих людей ? Рідним майже усе . Та ,зауважте ,не усе .Є такі моменти  ,що хочеш залишити тільки у своїй душі .  Своїм друзям розповідаємо свої проблеми ,секрети ,переживання і так далі. Та уже є більше моментів , яких не хочеться розповідати . Хоча для мене близькі друзі стають рідними . Коханим ми довіряємо усю свою душу . І це найбільш ризиковано . Це вже говорять «як пощастить» . Так , погоджуюсь ,звучить не надто романтично . Хочеться зустріти таку одну людину ,якій ти повністю довіришся ,будеш знати ,що у безпеці і тобі не доведеться розчаровуватись . Це буває рідко . Питання довіри у кохані – дуже  важливе . Воно ,фактично , на ній і побудоване . Тому , намагайтеся бути максимально відвертими з тими кого любиш , не морочіть їм голови . До таких речей потрібно підходти серйозно . Людські почуття це не іграшка , запам’ятайте ! Та ще й пам’ятайте , що кохана людина завжди зрозуміє і підтримає . А що ж ми довіряємо знайомим ,або ж і взагалі незнайомцям ? За моїми спостереженнями , людям важко відкритися для когось малознайомого . В більшості ми даємо лиш загальну інформацію про себе . Тобто , довіряємо іншим – чим  захоплююсь ,свої смаки в музиці і так далі . 
З цього випливає цілком логічне запитання : а для чого нам довірятися ? Для чого ризикувати? По-перше , розкриваючись ,ми допускаємо до себе людей . Тобто довіряємо , щоб не бути самотніми . Самотність нас губить , робить слабкими і беззахисними . Впускаючи людей у свій світ , ви немов приймаєте гостей у своєму домі , довіряючи їм свій дім .  А по-друге ,через неможливість справитись із собою самотужки . Завжди є таке бажання виговоритись . Навіть ,погодьтеся , стає легше після цього на душі . Я вважаю це «ліками для душі» , звісно коли довіритись «правильній» людині . А «правильну» людину кожен з нас обирає собі сам .
А що робити ,коли ти втрачаєш довіру близької або навіть і майже незнайомої тобі людини , або ж сам розчаровуєшся ? По правді кажучи це дуже неприємно і боляче . І в такій ситуації дуже тяжко бути об’єктивним . В серці лише крається почуття недовіри ні до кого . Багато-хто втрачають довірю до всіх і всього . Та особисто я людина , що «дає другі шанси» . Правда не усім . Мені якось так легко зрозуміти людей ,виправдати вчинок . Та у нашому світі – це велика дурість .  Адже, він побудований на злі і брехні . Але тоді виникає нове запитання : чому ми не можемо всі стати добрими і побудувати світ на цьому добрі? А тому що люди втрачають довіру ,це викликає негативні емоції . Як бачимо все взаємопов’язане .І ми – це та рушійна сила що може зламати цю систему .
В цілому довіра це широке та складне поняття . Кожен розуміє її по-різному .І скільки є людей на планеті Земля , стільки ж є трактувань цього поняття .

Отож , довіряйте ,та не «ошукуйте душ» - і ,певно , тоді зможете стати по-справжньому щасливими .

Закриваю очі я ,
Щоб відчути радість життя .
В світ уяви проникнути хочу
І набутись там досхочу .

Манівцями уяви своєї ,
Немов в дивному краєві ,
Я піду до нового світу
Шукати у долі привіту .

Закружляю у танці бистрім ,
Заспіваю голосом голоснім ,
Як немов та артистка .
Як ж моя лине думка ?

Дивний світ мій -
Чарівна країна думок і мрій .
Лиш закрию очі
І насолоджуюсь єю щоночі .

Солдате , ну як ти?
Як бореться тобі там , на війні ?
Як хочу тобі розказати
Про свої важкі дні .
Я думать не можу про інше
Крім нашої рідної неньки
Крім того ,що далі буде ліпше
Чекаючи кращої доленьки .
Про луки , гаї і степи ,
Про наші щасливії дні .
Благаю тебе тільки не спи,
Бо сумно буде твоїй родині .
Ти знать мене можеш не знати ,
Та знаю тебе я -
Прошу тільки не дай рідним домовини копати ,
Бо тебе підтримує вся наша дружна сім'я .
Країна уся для тебе -
І ти увесь для неї .
Підніми ж очі до синього неба
І помолись щиро за нею .
Помолись ,помолись !
За нашу Україну
Не бійсь , не бійсь
Ти вистоїш цю лиху годину .
Бог допоможе ,
Він зглянеться на наші молитви .
Все зникне негоже
Підніміть лиш свої голови .
Ну , солдате ,
Чи знаєш за що борешся ти?
Все ж просто комбате .
Щоб більше не знали ми війни .
Тому прошу тебе тільки не спи .
Не закривай свої ясні очі !
Не спи , не спи ...

Скільки може це тривати

Та , що ти можеш мені на це сказати -

Важко жити і війна .

Скільки ще триватиме вона ?

Рік чи може два .

Ясне сонечко уже сіда .

Прокидається народ

Бо втомився від незгод

Скільки можна нас гнобити

Я втомилася так жити

Хочу мирного життя

Без війни й безладдя

Хто зі мною згідний

Той не раб покірний

Та що можу я зробити

Як країні прислужити ?

Встань , подумай – я  –  українець

І не буде нашому народові кінець

І будемо мирно жити ми

Бо країна то є ти !

Як не попастись на брехні ? 

В нашому суспільстві не має місця чесним людям . Навіть ті що хочуть бути чесними не можуть ніяк цього досягнути . Чому спитаєте ви , та тому що цей світ побудований на брехні . Все починається досить невинно , скажете мамі що ходив/ла до однокласника допомогти з уроками, а самі йдете на дискотеку . Це звісно не страшно ,я й сама думаю ,що моя мама дуже сувора ,і дає мені забагато обмежень (хоча може я її просто не розумію поки) . Так ось, із цього все починається , спочатку мамі ,потім друзям ,колегам , коханій/коханому . Із таких речей і народжуються плітки . Особисто я цього терпіти не можу . Та не раз , на жаль ,була в них вплутана ,не по своїй волі звісно . Тоді виникає багато проблем ,доводиться вибачатися навіть за те що не робив ,бо якісь «язикатій хвесьці» було нудно і «вона» вирішила пофантазувати . Такі «хвеські» страшні егоїсти ,брехуни . Вони без цього жити не можуть . Такі люди не мають справжніх друзів ,їх недолюблють ,та попри все вони знаходять шлях знайти людину з якої можна поглумитися ,оговорити і вийти сухим і води . Їм навіть вдається знайти друзів,правда не надовго. Звісно , пліткуни втираються в довіру наївним людям ,виманюють інформацію ,і кидають . Знаю особисто таких людей . Повірте дружити з ними не можливо . І взагалі свої секрети і свої думки щодо когось , навіть плітки ,краще розповідайте перевіреним друзям,вони вас ніколи не зрадять ,а якщо таке і станеться ,то дуже б мені хотілося познайомитися з цією людиною . Ще однією проблемою є : мати багато друзів ,а ще гірше які ворогують . І брехати не хочеться ,і дружити хочеться . І що тоді робити , я думаю,потрібно казати правду ,хай ображаються ,але брехати ще гірше . І ще одне, пам'ятайте брехня завжди випливає ,так що краще сказати самому . Хочу признатися ,я теж не завжди чесна зі своїми друзями ,так уже виходить . Але це дуже важко .І правди казати інколи не хочеться і брехати теж . Ну звісно можна взагалі нічого не казати,але це ж брехня – утаювати правду . Що ж тоді робити ? А нічого .З цим уже нічого не зробиш . Таке наше життя шукати баланс у стосунках . Це важко ,але усі приречені на це . Та я вас можу запевнити ,справжній друг завжди зрозуміє ,яку б дурницю ви не утнули . Ось так і виявляються справжні друзі . Та справжня дружба це надзвичайно рідке явище у нашому суспільстві. Мало кому так щастить , та хто має такого друга ,то є дуже щаслива людина . Адже мамі не усе скажеш ,кохання буває різне,то воно йде то приходить ,а ось друзі залишаються на все життя .В будь-якій ситуації зрозуміє і підтримає тільки твій справжній друг . Таких друзів залишається цінувати(у кого є) ,і не псувати ваших стосунків брехнею і плітками .

Патріотизм чи Націоналізм ?

Ці два поняття дуже тотожні між собою . Коли запитують тебе їх визначення , то на перший погляд вони майже нічим не різняться . Та не потрібно ототожнювати ці поняття . Коли добре розібратися ,то  можна знайти не одну відмінність між ними . Більше того,це навіть два різних поняття . Я б сказала так : націоналізм це найвищий ступінь патріотизму . Багато хто з нас ,особливо старші люди ,вважають націоналізм не прийнятним виявом у суспільстві,ба більше стараються його знищити . Такі люди здебільшого народилися в Радянському Союзі, або купилися на російську пропаганду . Давайте ж розберемося у цих поняттях . Почну з патріотизму .

Патріотизм це хороший вияв у суспільстві . Та у чому він заключається ? Багато хто вважає ,що достатньо одягнути певну символіку чи заспівати гімн . Беззаперечно ,це справді вияв патріотизму ,та цього замало ,щоб зватися патріотом . Яскравим прикладом є процеси що відбуваються в суспільстві нашої країни протягом її незалежності . До Революції  Гідності було не модним в Україні носити вишиванки ,любити українську історію ,поважати українських революціонерів . Я вживаю таке трохи різке слово як «модно»  ,щоб підкреслити цей сплеск патріотизму сьогодні . Давайте подивимося що ж відбувається , поріняємо  до  і після . Так ось , до було : майже ніхто не цікавився українською символікою ,не цитували Шевченка , а політика то була закрита тема . Ми жили в країні не свідомій ,яка ще не зрозуміла що вона є народ . Сьогодні ж усі це розуміють ,але якою ціною... Хоча я вважаю ,що більшість людей навіть не зрозуміли що сталось . Є така поговірка : « а я як всі ». Так зараз і в нашому суспільстві відбуваються . Любити Україну стало менйнстрімом в українському суспільстві . Звучить це звісно не гарно і образливо ,але це правда . Я спостерігаю кожен день ,як маса людей ходять у вишиванках ,навіть без особливої причини , у шапках чи футболках  з  гербом , прапором . Це навіть трішки стало дратувати мене . Тому що ці люди роблять так не з великої любові ,а щоб не бути відсталими і йти в ногу з модою і часом . Звісно не усі такі , є багато людей які дійсно надягають вишиванку не з того що так треба чи  носити її як доповнення до свого образу ,а як національний символ і оберіг . Так що таке бути патріотом. А патріотом бути дуже просто . Потрібно любити державу в якій ти народився і живеш . Так ніби ж усі люблять . Та проблема нашого суспільства в тому ,що мало хто знає в чому заключається ця любов . 
Коротко про те ,що таке любов до вкраїни . Любов це коли ти гордий з того, що народився тут . Співаючи гімн твоє серце шалено калатає,а на очі находять сльози . Це коли ти не тільки занєш ,хто такий Хмельницький і Шевченко ,а й хто такий Міхновський , до прикладу .І ще багато різних ось таких дрібниць з яких і вибудовується наша любов . Звісно ,кожен любить по своєму .І в кожного по своєму виявляється ця любов . Але надягнувши просто вишивану і кричати ,що патріот , ви, насправді, соромите країну, а не возвеличуєте .

З патріотизмом все зрозуміло ,а що ж таке націоналізм ? Людям чомусь дуже важко зрозуміти це поняття . Вони часто плутають його з нацизмом ,або навіть з шовінізмом . Такого робити ні в якому разі не можна . Це ніколи не зробить вас розумною людиною і патріотом ,а покаже лиш вашу некомпетентність  . Чому ж так стається, що дехто інколи плутає ці поняття . Та тому що в цих поняттях  і справді є багато спільного . Та існують дуже сутєві фактори ,які кардинально міняють їхній зміст . Ось наприклад нацизм  і шовінізм відрізняється  від націоналізму зневажанням інших народів ,або ж і зовсім їх заперечення . Отже з цього випливає ,що націоналізм це цілком гуманне поняття . Націоналісти це люди ,які люблять свою країну ,возвеличують її ,знають її історію ,весь її нелегкий шлях ,переживають всі проблеми ,і стараються їх вирішити . Можна сказати ,що націоналізм нічим не відрізняється від патріотизму,та це не так . Націоналісти це обрані люди . Таких не багато ,та вони є , і ми це відчуваємо .  Так хто ж це такі . Для того щоб усім було зрозуміло приведу приклади сьогодення . Це наприклад  і добровольці на сході , і волонтери ,і  активісти . Дехто можливо здивується, чому в цьому списку немає політиків . Мені не хочеться їх зачіпати ,це  кардинально інші люди ,можна сказати ,окрема каста в нашому суспільстві . У них свої правила ,сої поняття націоналізму і патріотизму . Отже,  націоналізм . Націоналісти це люди ,які активно працюють на благо країни ,які стараються в ній щось змінити і змінюють . Які не можуть спокійно спати ,знаючи що держава і її народ в небезпеці . Це люди, котрим не жаль життя свого за країну . Ми можемо не знати їхніх імен ,тай їм і цього не потрібно . Головний  обов’ язок націоналістів трудитися на добробут держави .

Отже ,  кожен з вас повинен задуматися ,хто я є для своєї крани . Тільки тоді коли ми визначимося з цим ,наша країна по справжньому оживе . Звісно для цього потрібен час . Та я сподіваюся ,наш народ ,тай будь-який інший зможе визначитися хто він . Я щиро вірю ,що українці переживуть усе . 
І ще одне ,певно в кожного виникло питання ,то ким краще бути патріотом чи націоналістом . Я хочу порадити тим ,хто не може визначитися - прислухатись до свого серця , до душі . Ваше рішення повинно прийти до вас з середини . Нікого не слухайте,і нічого не соромтесь . І Націоналізм і патріотизм є дуже хорошим проявом ,і одне і інше потрібно країні .

Любіть свою державу і трудіться на неї ,тоді буде буде у нас мир та свідоме громадянське суспільство .

Слава нашій Вкраїні !