Люди часто задають мені питання " Як ти можеш не любити дітей ?" . А я завжди відповідаю типу від їх багато шуму ,вони неслухняні і таке інше . Безперечно ,так воно і є . Але добре подумавши , я зрозуміла що моя неприязнь  полягає в іншому . Щоб зрозміти це мені знадобилося багато часу і 20 хвилин няньчачись з малюком. Спочатку я думала ,що виною все мій характер . Я спокійна і люблю спокій . Тишу я ціную понад усе , а проводити вільний час надаю перевагу у колі близьких друзів , або з вдома з книжкою і чашкою кави . Дитина ,яка постійно плаче і кричить може звести мене з розуму уже за кільки хвилин . Але діти мені відплачують тим же . У мене ніколи не виходило знайти з ними спільної мови , більшість ,побачивши мене, починали плакати ,категорично відмовлялися йти до мене на руки і "хай мене та тоьтя не забирає ". Мене це не ображало ,тому що я зовсім не вміла і не вмію ще досі поводитися правильно з дітьми . Я не знаю як стати біля них ,що казати ,як зацікавити ,важко зрозуміти що воно від мене хоче ,і найголовніше як зробити так щоб дитина мене не злякалась .Це все я про маленьких . Але із старшими дітьми в мене та сама історія . З такими я взагалі уникаю будь-якого контакту . Тому що теперешні діти взагалі стали неконтрольвані .Кілька раз я була в ролі вчителя . Це був найгірший досвід в моєму житті .Діти від 6 до 10 років ніби ще малі ,але вже і багато чого знають ,тому я не дивуюсь коли чую від такого малого неприйнятну річ . Я б добряче відчитала таку неслухняну дитину ,але спробуй зараз такій слово криве сказати ,сам виний вийдеш . Ще такі діти дуже агресивні і жорстокі . Не раз переконувалась у цьому .Ви тільки погляньте як вони поводяться зі своїми домашніми улюбленцями . Бідні тварини! Або ще гірше  їхнє ставлення до батьків ,які душу за них ладні віддати .А найгріше те ,що таку дитину не можливо навчити чогось,вона знає куди тебе послати (звісно не всі такі).Так ось, це ще міцніше підтвердило мою неприязнь до цих малих людей . І я так думала завжди . Та нещодавно я залишилась з дитинкою років 3 насамоті . Провівши з нею трохи часу, я зрозуміла ,що не шум і неслухняність причина моєї нелюбові - а страх . Це не боязнь дитини як самої ,а боязнь відповідальності яка покладена на мене .Тому що за дітьми постійно потрібно слідкувати , щоб не впала ,не подавилась іграшкою , і таке інше . Мене лякає ця відповідальність за дитину ,яка покладена на тебе . Правда, до старших дітей я не відчуваю цього страху . Отож ,мені стало легше спілкуватися з маленькими , знайшовши корінь своєї проблеми ,але неприязнь залишилась . Зізнаюсь чесно ,мене це не турбує , і думаю зі своєю дитиною я точно знайду спільну мову .Хоча я просто не уявляю себе в ролі мамочки .
Після прочитаного ,ви напевно подумаєте ,що ж я за людина така погана ,скажу так : я не не люблю дітей , просто маю своєрідне ставлення до них .
Ось така історія .
Цікаво ,чи знайдуться мої однодумці .