Так дивно , як легко закохатись . Ти навіть не помітиш .  Це кохання приходить не одразу . Спочатку є тільки симпатія . Потім ніби обухом по голові вдаряє тебе . І кожен день поїдає  зсередини . Ти опираєшся , боришся з усіх сил з ним . Обдурюєш себе . Мозок можливо і можна перехитрити ,а ось серце ні . І все світ стає іншим . Так довго тягнеться час ,хивилина мов година , день мов усе життя . А як же важко зосередитись на роботі . Та що там на роботі ,тяжко навіть з людиною поговорити . Вся в думках . Все кохання тебе проковтнуло . Ти повністю у ньому . І яка ж це мука . Відчуваєш себе у клітці . А в замкненому просторі легко надумати дурниць . І як ж це ускладнює життя . Питання одне :" Як звільнитись ?" А кому поставити його? Собі ?

 Яке ж це незрозуміле почуття .Тобі ніби добре ,ти щаслива . Та найменша дрібниця може звести з розуму . І все котиться шкереберть . Такі речі просто підкошують тебе . Ти не хочеш кохати . Але не так все просто . Своє серце не можливо перехитрити . Не можливо впіймати логіки в своїх діях , думках , словах . Вирішую боротись . Боротись з усіх сил . Та боротись тут марно . Буду чекати . І чекати марно . Як ж шкода часу ."Вивільнись " наказую собі . Говорю ніби в пусту ...