І нескінченно думка лине .
І нескінченна самота .
І та любов ,що потихеньку гине ,
І та журба, і німота .
Я хочу сльози приховати,
Хочу втопити весь мій біль,
В тій глибині душі сховати 
Цю біль яка береться нізвідкіль.
Не маю змоги я кричати,
Не вправі Богу докорять.
Так страшно все з листа нового починати
І двері у життя доросле відчинять.

Люди часто задають мені питання " Як ти можеш не любити дітей ?" . А я завжди відповідаю типу від їх багато шуму ,вони неслухняні і таке інше . Безперечно ,так воно і є . Але добре подумавши , я зрозуміла що моя неприязнь  полягає в іншому . Щоб зрозміти це мені знадобилося багато часу і 20 хвилин няньчачись з малюком. Спочатку я думала ,що виною все мій характер . Я спокійна і люблю спокій . Тишу я ціную понад усе , а проводити вільний час надаю перевагу у колі близьких друзів , або з вдома з книжкою і чашкою кави . Дитина ,яка постійно плаче і кричить може звести мене з розуму уже за кільки хвилин . Але діти мені відплачують тим же . У мене ніколи не виходило знайти з ними спільної мови , більшість ,побачивши мене, починали плакати ,категорично відмовлялися йти до мене на руки і "хай мене та тоьтя не забирає ". Мене це не ображало ,тому що я зовсім не вміла і не вмію ще досі поводитися правильно з дітьми . Я не знаю як стати біля них ,що казати ,як зацікавити ,важко зрозуміти що воно від мене хоче ,і найголовніше як зробити так щоб дитина мене не злякалась .Це все я про маленьких . Але із старшими дітьми в мене та сама історія . З такими я взагалі уникаю будь-якого контакту . Тому що теперешні діти взагалі стали неконтрольвані .Кілька раз я була в ролі вчителя . Це був найгірший досвід в моєму житті .Діти від 6 до 10 років ніби ще малі ,але вже і багато чого знають ,тому я не дивуюсь коли чую від такого малого неприйнятну річ . Я б добряче відчитала таку неслухняну дитину ,але спробуй зараз такій слово криве сказати ,сам виний вийдеш . Ще такі діти дуже агресивні і жорстокі . Не раз переконувалась у цьому .Ви тільки погляньте як вони поводяться зі своїми домашніми улюбленцями . Бідні тварини! Або ще гірше  їхнє ставлення до батьків ,які душу за них ладні віддати .А найгріше те ,що таку дитину не можливо навчити чогось,вона знає куди тебе послати (звісно не всі такі).Так ось, це ще міцніше підтвердило мою неприязнь до цих малих людей . І я так думала завжди . Та нещодавно я залишилась з дитинкою років 3 насамоті . Провівши з нею трохи часу, я зрозуміла ,що не шум і неслухняність причина моєї нелюбові - а страх . Це не боязнь дитини як самої ,а боязнь відповідальності яка покладена на мене .Тому що за дітьми постійно потрібно слідкувати , щоб не впала ,не подавилась іграшкою , і таке інше . Мене лякає ця відповідальність за дитину ,яка покладена на тебе . Правда, до старших дітей я не відчуваю цього страху . Отож ,мені стало легше спілкуватися з маленькими , знайшовши корінь своєї проблеми ,але неприязнь залишилась . Зізнаюсь чесно ,мене це не турбує , і думаю зі своєю дитиною я точно знайду спільну мову .Хоча я просто не уявляю себе в ролі мамочки .
Після прочитаного ,ви напевно подумаєте ,що ж я за людина така погана ,скажу так : я не не люблю дітей , просто маю своєрідне ставлення до них .
Ось така історія .
Цікаво ,чи знайдуться мої однодумці .

Ти пускаєш людину до себе всередину ,пригощаєш добротою разом із щирістю та довірою ,ти навіть дістаєш свій пиріг з любов'ю . Чекаєш від цієї людини не більшого ,тільки взаємності та трішки вдячності . А людина ця забуває твою гостиність і приносить тобі розчарування ,несправджені надії і багато смутку . Ти ,звісно, намагаєшся її прогнати далеко ,та слід цієї людини залишається і потрібно багато часу ,щоб позбавитись його . Це не важко коли ти знаєш що робити ,або маєш підтримку . Та навіть позбувшись цього " сліду " тебе заповнює страх ,який все псує . Страху не позбавитись його можна замінити тільки щастям . Та він крутиться і буває таки перемагає ,починається все по-новому . В такому випадку головне не наробити дурниць . Страх не повинен перемогти твоє щастя . Найголовніше знайти надію . Вона допоможе як ніхто . Саме надію , а не наївність . Зрозумій ,що тобі потрібно . Тоді і запрошуй нову людину до себе всередину. Але в цьому випадку раджу заручитись обережністю ,яка інколи просто рятує . А головне продовжуй жити далі ,сьогоднішнім днем . З ким би не був . Хто б у тебе не оселився ,головне жити і радіти ,навіть самому . А всі неприємності сприймати як подарунки долі ,які роблять тебе сильнішим ,досвідченішим . Це і називається життя : складне ,заплутане і незрозуміле , - але воно твоє . Ти вирішуєш кого пускати до нього , ти страждаєш ж від своїх помилок , ти ж обираєш яким чином стати щасливим .

Як хочеться багато розказати ,
Що коється у мене на душі .
Як хочу інколи кричати ,
Коли знаходжуся я в тишині.
Як хочу інколи забути 
Минуле ,що давно вже загуло .
Як хочеться хоч інколи відчути 
Ту зиму ,що дощами залило .
Мені збагнути долю не підсильно ,
Всім заправляє лиш вона .
У неї не буває все стабільно .
Яка ж буває інколи чудна.
І так мені буває сумно .
Так інколи буває жаль .
Як хочеш ,щоб було тобі усе підсудно ,
Щоб збулись мрії всіх моїх бажань .
Та вірю я ,
І вірить кожна хай людина - 
Не марною моєю є надія ,
Щоб доля і мені щось добре учудила .

Мій клас

Випускний прийшов й до нас .

Як же швидко сплинув час ?

Не згадать усіх пригод ,

Що спізнали без незгод .

Важко нам уже прощатись

І без сліз всім не зостатись .

Залишається згадати ,

Всі пригоди розказати .

В класі сьомім по сусідству із мишами ми жили ,

А у восьмім як собачку привели .

У дев’ятім класі бійку

Ще й свою погану двійку .

Як же швидко все пройшло ,

Як давно це вже було

Тому ,хочеться згадати

Про кожного із нас розказати .

Першим в списку у журналі

 Віктор Гаврилюк іде .

Гарний хлопець узагалі

І в спортзалі мабуть він живе .

Вікторія Грицюк ще та артистка .

І покричать й поплакати  уміє в класі лиш вона ,

Але й до танцю і до співу хистка .

Вже зачекалася її велика сцена .

Дем’янов Артем із десятого класу у нас

Не надто багато я знаю про нього ,

Бо як же він рідко заходить у клас .

Та видно ,що в нього усе і так кльово .

Найбільший у класі спортсмен це Шрай Юра .

Й наука для нього не така вже й важка .

У хлопця у цього «губа не дура»

Й у класі він найбільша базіка .

Вадим Лукашевич  окрема розмова .

Усі здогадались про що іде мова ,

Свої п’ять копійок він вставить у кожну розмову .

Ще й виголосить вам свою повчальну промову .

Математик великий Богдан Кравчук у нас

На контрольній допоможе –

Розумником він був завчас ,

Ще й потролить може .

Староста і школи президент є Мельничук Аліна

Ця дівчина не дурна .

Та чути завжди її крик ,

І є гостра на язик .

Вікторія Ткачук найемоційніша в нас в класі .

І злити я не раджу вам її ,

Бо велику силу має у запасі ,

Та добра вдача у неї .

Хто в нас в класі тракторист?

-          Олександер Мосік .

Перший в класі приколіст ,

Що не вчиться й досі .

Найтихіша й найскромніша дівчина

Це ж Матвійчук Анастасія .

Але металістом є вона ,

Це ж реальна чудасія .

Хто в класі в нас малює кожну стінгазету ?

Це ж наша Дана Семенюк .

Ще й має вдачу : щиру та відверту .

Й її малюнки любить кожен в школі в нас малюк .

Шавук Ліана весела та смішна .

Завжди усмішка на її обличчі ,

Та коли розсердиш – побачиш яка зла бува вона ,

Лиш тільки подивися у її вічі .

Не знаю що й сказать про Трофімчук Анну ,

Бо в класі рідкий гість вона .

Та як не пробачить таку дівчину гарну ,

Яка така хазяйновита і метка .

В нас Яна Прокопчук наймотивованіша є

Вона поставила мету

За нею по життю іде .

Командир у класі в нас Черенюк Сергій

«Сюди стань!» , «Тут підмети!» -

Не виконає ніхто наказ твій –

Добрим треба бути !

Андрій Коновалов ще той в нас артист .

Веселий ,спокійний , прикольний .

Здається , до техніки має він хист ,

Вже знає кожен знак дорожній .

Андрія сестра Тарасюк в нас Христина ,

На школу дівчина зовсім забила .

Вже знає у класі кожна людина ,

Що Христя частенько буває лінива .

Настя Луць крута дівчина .

Вміє дать відбій вона ,

Та м’ягка в їй середина –

Буває ще й заплакана .

Скромний хлопець й молодець Діма Чабанчук .

Має моцик ,

І товариш в нього Саша Мосійчук .

Кузьміцкий Дмитро не так давно у нашій школі ,

Та вливсь вже досить тісно в колектив .

І має він сміливості доволі ,

Бо аж до нас із Рудки прикотив .

Маковський Валік хороший друг і гарний хлопець ,

Розумний і художник він талановитий в нас .

І хто у нього свій портрет попросить ,

Він скаже тихо : «Двадцять гривень з вас» .

Нарешті  я – Оксана Філіпчук :

Тиха дівчина і шалений книголюб .

Така компанія зібралася у нас ,

Усі розумні ,добрі та веселі .

Правда ,буваєм трохи  ми шалені .

Зазвичай так буває повсякчас .

Наш дорогий Васильович ,

Спасибі , що терпіли нас оці всі роки ,

Бо скільки з нами було вам мороки .

Ви не помітили як швидко сплинув час ?

Вже бачте , випускний прийшов до нас .

Мені наш світ нагадує велику балансуючу кулю . Вона балансує між добром і злом . Якщо щось переважить,або ж і взагалі зникне , то куля втратить баланс і впаде .

Наш  світ не може бути тільки злим ,але й ,на диво, не може бути – добрим . Наприклад ,коли в сім’ї існує повна ідилія і гармонія ,без сварок і непорозумінь ,всім здається це дивним. Так і має бути , бо це не природно . Справді , ідеальні стосунки , будь-які , без сварок нереальні . Просто ідентичних людей не буває .  Всеодно має бути різниця .

Ця закономірність стосується не тільки безпосередньо людини ,вона стосується і цілих родин , держав ,цілої планети і всього Всесвіту .

Рідні люди сваряться найчастіше . Причиною є небайдужість . Ідеалу не буває . Більше того , кожен з нас собі його створює ,а тоді шукає «найбільш підходящу» людину . Люди зближуються , і їм важко не звертати на недоліки рідних , тому краще ці недоліки сказати ,та відповідь на сказане ніколи не буває однозначною ,і майже завжди призводить до конфлікту . Ще й потрібно зважити на такий важливий факт як людська вдача . Вона ,до речі , грає не останню роль . І сварки можуть виникати через різнобіжності  характерів .

Схоже розвиваються стосунки і між країнами . Та непорозуміння між ними призводять до міждержавних конфліктів ,які впливають на народ . Найстрашнішим конфліктом є війна . Війни йдуть від початку світу . Людина завжди знайде за що боротись : за їжу ,за територію ,за ідею . Війна – це страшне явище . Тут не можна знайти позитивних сторін . Надзвичайно багато гине людей  , руйнуються міста ,у тих що вижили руйнується психіка і доля  . Одним словом настає тотальне руйнування . Та як би це жорстоко не звучало ,якщо добре задуматись, то є і хороші сторони у війні . По-перше , війна запобігає перенаселенню планети . А по-друге , вона зрівноважує усе добро ,що й дає гармонію . Та ,я ніколи не скажу ,що  війна необхідна і її потрібно хотіти . Все зовсім навпаки . Потрібно прикласти всі зусилля ,щоб дипломатично залагодити конфлікт . Звісно ,це буде марно ,домовлятися з тими в кого така настановка : «Війни не уникнути ,так завжди починались і вирішувались конфлікти» .В такому випадку тільки два виходи : або грати по правилам ,або ж змінити їх .

Всі ми мріємо про ідеальний світ . Всі добрі , всі думають однаково , всі мають одні і ті ж погляди на життя ,всі ідеальні . Та такого навіть у казках не буває . Адже ми отримаємо страшенно нудний і безцільний світ . Нам не буде за що боротись . Не можна буде якось самоствердитись . Важко  показати свою неповторність ,індивідуальність .

Отже , баланс це коли ,кожен має ідеал і прямує до нього . Шукає гармонію , своє місце у суспільстві ,формує свої погляди ,неважливо які . Одним словом ,  людина живе . Таке життя надзвичайно цікаве ,воно сповнене пригод  і цікавих відкриттів . Головне знайти себе ,у цьому доброму-злому світі .

Спостерігаючи за людьми ,не рідко помічаєш який грандіозний вплив вони здійснюють однин на одного . Впливові найбільш піддаються діти та підлітки , певно через ще не сформованість свого власного «Я» . На перший погляд , явище це цілком природнє , оскільки людина є суспільною істотою ,і в більшій мірі формується за рахунок навколишнього середовища . Та я з цим не згідна . Всі настільки звикли підкорятися суспільній думці, що забули про свою власну . Ми не помічаємо як стаємо рабами цієї самої думки . Із моєї  точки зору це стається з кількох причин . По-перше ,зважуючи всі свої хороші і погані сторони , ми формуємось . Так формується наш індивід . Аналізуючи себе ,людина розуміє якою має бути . Та через зовнішній вплив інших , губиться ,втрачає справжню себе . Це негативно впливає на наш особистий розвиток . В декого підвищується самооцінка за рахунок інших ,а в декого навпаки занижується . Люди з завищеною самооцінкою стають егоїстами та марнославами і намагаються самоствердитися ще більш за рахунок слабших . Слабші ж вважаються себе «непотребом» ,думають що не красиві ,через це їм не зручно проявляти якимсь чином себе . Є ще й третій тип людей ,це ті що залежать від чужої оцінки . Такі люди постійно мусять знаходитися в компанії де постійно оцінюють поведінку, зовнішність і т.д. Це називається своєрідною залежністю . І вже як пощастить потрапити, умовно кажучи, в хорошу чи погану компанію . Хоча на підсвідомому рівні ми самі вибираємо де і з ким хочемо бути . Найлегше заховатися за людьми . А що як ти одна . Справитись самій це ой як не просто . Та до цього звикнути можна.  Наступна проблема є глобалізація світу .З однієї сторони це  зовсім не проблема ,навпаки завдяки глобалізації скільки всього корисного ми отримуємо . Це дає змогу нам зазирнути за рамки міста ,ба більше навіть країни . Та разом з тим непомітно ми піддаємось впливу . Знову ж таки кожег по-різному . Одні наслідують улюблених кіноакторів інші слідують загальноприйнятій моді . Але найнебезпечнішим засобом впливу на людину є засоби масової інформації . Напевно , зараз ми як ніхто можемо побачити і відчути цей вплив на собі . Через Інтернет ,телебачення чи радіо нам нав’язують думку . Можуть показувати трохи змінені події ,навіть придумані . Трішки монтажу і ми віримо у все що нас невільно заставляють вірити . Саме так , зараз дуже важко відділити правду від кривди .Через великий наплив інформації ,нам легше слідувати думці багатьох .Про одну і ту ж подію кожен розкаже по-своєму ,таким чином викривляючи дійсність . Особисто я вірю тільки перевіреним фактам і формую уже свою власну думку . Бо ,людина дуже мінлива істота . Ми залежимо від зовнішніх чинників та один від одного . Головне потрібно постаратися зберегти свою індивідуальність .