Люди із минулого життя

Десь так далеко усміхаються тобі

З сторінок книг прожитого буття

Не вернуться вони , вже  в далебі

Ці люди із минулого життя .

Багато горя й радості спізнали

Ці люди що були поряд

Вони напевно і не відчували

Любові й дружби твоєї заряд .

І фото їхні вже так минулим просмерділись

Такі тобі стали чужі

І ці  слова-обіцянки  вже так приїлись

Бо в їх словах брехні не було межі .

Так , вони чужі і тобі не потрібні

Для чого тепер згадувати їх

Ці їхні лиця підлі й лицемірні

Бо навіть не визнають помилок своїх .

І не напишуть ні рядка і тебе не згадають

Бо так колись цікаво почути було як життя із уст моїх

Але і я і люди із минулого напевне знають

Не перетнеться більш ніколи ні одна з наших доріг.

А й справді та й навіщо ?

Вертать і згадувать минуле що давно вже загуло

Ці люди вже ніщо

Вони відгомін твого минулого життя що вже було .

 

Ти як та вранішня зоря ,

Зійшла до мене на світанку .

В очах твоїх бездонії  моря ,

Бо будиш , мене ти щоранку .

І як та бджілка-трудівниця ,

Успієш ,всі справи вчасно поробити .

І тих безцінних твоїх слів криниця

Здатна, від незгод мене усіх огородити .

І долі шлях хай важкий пройшла ти .

Багато бід, розчарувань  спізнала .

Та присягаюсь тобі не дам більш цього я  відчути .

Бо знаю ,нікому зла ти не завдала .

І дяка моя за тебе таку ,безмежна як той Всесвіт .

За виховання , за те що вчила молитись Богу ,

За те що ти ладна здолати цілий світ .

І за те,  що допомогла обрати життя мого дорогу .

Ти як той квіт весняних полів .

Бо така  щира й бездоганна.

І в світі не знайдеться таких слів

Які тебе замінять , моя кохана мама!

Я відчуваю десь дуже близько ти,
І сни я бачу,та не знаю .
Не знаю,як це,дотик твій  на свому тілі відчувати,
Бо із тобою разом ,лише ,коли у мрії поринаю .

І дивно так кохати,
Людину,що не знаю .
І так його нестерпно одного чекати .
І чудно визнавати,що коло себе його відчуваю.
І так в думках із ним приємно засинати .

Життя так звично лине ,
Все далі й назавжди .
І так банально,як рима ось ця,плине -
Душа моя благає його :"Підіжди".
Бо знає ,що ніколи не загине ,
А час нікчемне тіло зіпсує ,
І швидко він твоє життя поглине ,
І тіло,це твоє, плину його навіть не відчує .

Життя всього мало ,

Цілого твойого життя .
Нестало тебе , мій, нестало .
Пішов вже ти у небуття.

Залишив ти діток і внуків .
Я знаю ти їх без тями любив .
Не чути твоїх звуків ,
Ти очі назавжди стулив .

І плачу і плачу ,
Бо жити без тебе не можу.
І перед собою уже нічого не бачу ,
Просто по світу цьому броджу .

Без тебе так тихо і сіро,
Нема побалакати з ким.
І б слово твоє так зараз зігріло .
Залишив ти мене ні з чим .

Як ті тумани стеляться під зорями .
Ховаючи від нас нічних богів .
Панують там боги нашими долями .
І долями галактик і морів.
Сузір'я розставляючи по-своєму .
З туманностей перини створюють собі
Крокуючи по небосхилу зоряному ,
Світ вимальовують нічний десь вдалебі. 
І громовержець Зевс велично посміхається ,
Панує він серед богів .
І злиться коли він - уся Земля здригається .
Від гір високих аж до глибини морів .
Бо люди ,що богам не корються - 
Нема пощади їм .
А ті що за милість їхню борються -
Втішаються життям своїм .
І Мойри три ,в туманах заховаючись ,
Вирішують усього долі хід .
І там під зорями нічого не сховаючись ,
Продовжує усе свого життя похід .

Нехай залишив мене ти,
Нехай завдав мені ти болю.
Я не боюся самоти,
Не боюсь попрощатися з тобою.

І нескінченна самота ось та,
І сльози мої нескінченні,
І ті думки і пустота,
І всі надії ті даремн .

Моя надія не згасає.
Моя журба, то тільки поки.
І той промінчик щастя воскресає.
І самота, то тільки доки.

І в серці моїм нема зла,
І всі думки мої правдиві.
Ніколи тобі не збрехала,
А твої всі слова брехливі.

Якая ж доля справедлива й мудра,
Що не дала нам буть разом.
А я була такая безрозсудна.
А ти був моїм лише сном.

Боюся думать про майбутнє те ,
Що так невпинно настає .
І так бува час хочу зупинить , проте -
Йти він ніколи не перестає .
Є миті ,що тривають вічно,
Бо я у серці своїм зберегла .
І час так посміхається цинічно :
- Чому ж ти їх не зупинила?
І у майбутнє я крокую з страхом,
Бо звикла жить одним лиш днем .
І маєш ти сьогодні голову під дахом ,
А завтра будеш бродити під дощем. 
Життя своє потрібно проживати ,
Свій час ти мусиш шанувать. 
І на майбутнє я не ражду забігати ,
Бо одному лиш Богу краще знать .