Закрила  очі ,

Бо бачить нічого не хочу.

І темні і довгі ночі .

Як хочу там набутись досхочу .

Там тихо .

Ніхто і ніщо не турбує ,

І лихо

Ніколи ось тут не панує .

Те лихо ,що в цім житті тебе крає .

Житті ,що проходить так швидко ,

І швидко й так непомітно згасає …

Закрити , закрити я хочу ті очі ,

Щоб хоч на хвилинку ,

Хоч на маленьку хвилинку ,

Побачити світ ,ідеальний мій світ ,

Що сниться мені всі ці ночі .

Так важко розчаровуватись в людях . Це відчуття можна порівняти з головним болем чи температурою . Ти думаєш ,ну чому ,чому це трапляється саме зі мною . Кожна людина це розчарування . Всі друзі - колишні . Але так дивно все-таки . Ти довіряєш людині свої секрети ,думки ,переживання ,розказуєш як проводиш день . Вона тобі відповідає тим же . Ви зближуєтесь . Тобі комфортно з цією людиною . Але в один момент щось йде не так . І ви віддаляєтесь . А ось найдивніша річ. Буквально вчора ,все було як завжди ,та сьогодні пустота ,самота . Тебе залишили . І так неприємно . Ти починаєш копатись у собі . Робиш себе винним . Навіть не здогадуючись ,що тут не твоя вина ,а того хто тебе покинув . Значить , ти не був настільки важливим . Тебе легко замінили . Ну що ж це пригнічує ,це не приємно ,але не варто зациклюватись на цьому . Якщо звикнув до людини ,то не важко й відвикнути, треба ,щоб пройшло трішки часу . І за цей період ти розумієш ,що людина ця не була настільки важливою для тебе ,оскільки теж знайшлась їй заміна . І ця заміна довго не тримається біля тебе ,а за заміною приходить інша заміна і так далі . Отже , протягом життя ,люди приходять і йдуть , одиниці залишаються . Не має чого засмучуватись через людей, яким ти не потрібний , які тебе просто «використали» .Треба залишатися собою і ні під кого не підлаштовуватись . Кожна людина з тобою , це певний досвід , це спогади ,пережиті спільні неприємності і таке інше . Кожна зробила свій незначний вклад в твоє життя . Можна сказати ,зробила його кращим . Адже досвід і робить нас кращими , дорослішими ,мудрішими . Потрібно вміти відпускати і приймати нове . Ми не можемо закритися в собі , адже ми люди ,ми соціальні істоти ,і без допомоги один одному важко розвиватися і рухатись далі . Та коли люди так швидко приходять і йдуть ,ти починаєш помаленьку розчаровуватись ,вибудовуєш перед собою стіну ,закриваєшся в собі . Я гадаю  ,це правильно ,інколи себе потрібно трохи обмежувати , потрібно знати міру в людях . Обережно ставитись , зразу не підпускати ,добре придивитись . Та ти ніколи не зможеш передбачити що трапиться . Ця «стіна розчарування» дасть трохи часу на роздуми ,на відновлення . Безперечно, знайдеться людина ,яка витягне тебе звідти . Не одразу ,але ти помітиш ,з часом , хто залишається , хто завжди поруч ,хто не змився з тим плином людей у твоєму житті . Це може бути твій близький друг ,подруга ,які вже стають ніби братом та сестрою . І ти розумієш ,як мало тобі потрібно . Всі ,що були люди з тобою ,порівняно з ними масовка .

І головне запам’ятайте  дружба вимірюється тільки часом . Бо та людина ,яка тебе по-справжньому любить ,ніколи не піде з твого життя , ніколи не залишить тебе ,і ніколи не зробить боляче . Та зрештою , вона і не захоче . 

Так дивно , як легко закохатись . Ти навіть не помітиш .  Це кохання приходить не одразу . Спочатку є тільки симпатія . Потім ніби обухом по голові вдаряє тебе . І кожен день поїдає  зсередини . Ти опираєшся , боришся з усіх сил з ним . Обдурюєш себе . Мозок можливо і можна перехитрити ,а ось серце ні . І все світ стає іншим . Так довго тягнеться час ,хивилина мов година , день мов усе життя . А як же важко зосередитись на роботі . Та що там на роботі ,тяжко навіть з людиною поговорити . Вся в думках . Все кохання тебе проковтнуло . Ти повністю у ньому . І яка ж це мука . Відчуваєш себе у клітці . А в замкненому просторі легко надумати дурниць . І як ж це ускладнює життя . Питання одне :" Як звільнитись ?" А кому поставити його? Собі ?

 Яке ж це незрозуміле почуття .Тобі ніби добре ,ти щаслива . Та найменша дрібниця може звести з розуму . І все котиться шкереберть . Такі речі просто підкошують тебе . Ти не хочеш кохати . Але не так все просто . Своє серце не можливо перехитрити . Не можливо впіймати логіки в своїх діях , думках , словах . Вирішую боротись . Боротись з усіх сил . Та боротись тут марно . Буду чекати . І чекати марно . Як ж шкода часу ."Вивільнись " наказую собі . Говорю ніби в пусту ...