Любити його через кілометри

Любити його до нестями
І поруч з ним усе примушую завмерти
І поруч з ним немов до губ магнітом тяне

А час летить і без упину
А він не пошкодує нас
І сум росте і дме мені все в спину
І знаю що нам шансу другого не дасть

Час розтерзає мене й тебе
Час кине нас в потік хвилин
І кожна зустріч очі в очі немов спустилась з неба
Щоб кожну зустріч руки в руки не стер шалений плин

Завмерти б в просторі навіки
Завмерти б в пречудовім сні
І жить собі удвох не відкриваючи повіки
І хай спливають роки й дні

Любити його без упину
Любити не звертаючи на все 
Те , що спинити може будь-яку людину ,
Але воно не спинить мене і тебе .

Хай ростуть квіти з снігу
Такого білого й холодного
Й не помітити бігу
Тіла мойого голодного.

Хай ростуть квіти - щастя закоханих діти
Із заметеної чорної землі
Ці найкращі і солодкі квіти
Як символ щасливої долі.

Квіти кохання зимою ростуть,
Які восени посадили
Весною і літом цвітуть
Любов'ю їх безмежною зростили.

І їм не страшні холоди
І сонце пекуче і бурі ,
Бо справжня і щира любов назавжди
Сяє світом яскравої зорі .

Я згадую ранковий той вокзал
На годиннику 6:30
Дрібний дощ заліплює окуляри
А вогке холодне повітр'я пробирається крізь курточку
Засліплює ліхтар потяга,
Який щойно прибув
Сонце ще тільки тільки прокидається
Вокзал
Я люблю його
Люблю шум потягів
Мені подобається голос з рупура
Який об'являє мій потяг
"...Прибуває на 6 колію ..."
Я з нетерпінням чекаю
Який прекрасний вокзал зранку
Та я сідаю у потяг і рухаюсь до іншого
Я там зустріла моє щастя

З'їдає руки злий мороз

А душу любов гріє
І в серці закипає кров
Воно ніби дуріє
І Новий Рік ,ти як завжди ,
Одною зустрічаєш
Та вже щаслива ,вже без своєї самоти
Бо в серці ти кохання маєш
Воно розпалює вогонь в тобі
І гріє в холоди
І хоч від тебе вдалебі
Кохання всеодно з тобою всюди
І теплий светр
І така звична чашка гарячої кави
Не зігріє тебе ні на метр
Ні холоду , ні смутку не позбавить

Страх

Він сковує твоє тіло

Відключає твою свідомість

Затьмарює твої думки

Страх

Не дає побачити прекрасного

Прекрасного раннього ранку

Прекрасної пізньої ночі

Страх

Він паралізує усе

Заважає

З чистим розумом рухатись далі ,

Чи то додому , чи то  до прийдешнього .

Страх

Він поглинає можливості

Він зжерає надії

Він сіє паніку у тобі

Він калічить

Страх

Чи то самотності

Чи висоти

Чи навіть такої  красивої темряви

Страх

Він бореться з упевненістю

Так, з тією упевненістю що жевріє у тобі

Так ,страх інколи перемагає .

Бійся цього .

Ліхтарики міста
Ліхтарики ночі
Мерехкотіння їх заставляє посміхатись
Посміхатись - твоєму єству .
Це надихає тебе
Дає новий прилив сили
Надихає тільки ніч .
І йти , самотнім темним провулком
Ризиковано
І шорхіт десь
Стривожує твоє тіло
Таке незграбне і таке слабке
Яке рухається безцільно
Куди
Певно до мрії
Певно до мрії наївної
Такої далекої
І ці мерехтливі ліхтарики
Які горять вночі
Горять насправді у тобі
Такі ж бо вони рідні
Не згасають усередині .

Маленька площа
Вкрита людьми
Такими суєтливими і 
Вічно поспішаючими .
Не знають куди
спішать .
Поспішають до своїх домівок .
Можливо у гості .
А раптом не встигнуть .
Та байдуже їм .
Ніколи думати про таке .
Поспішають .
Забули тільки спішити жити ,
Спішити кохати 
Спішити бажати .
Адже це головніше .
Я так думаю 
А чи думають вони 
Люди ,що вкрили маленьку площу?
Напевне ні 
Напевне й так .