А ти чекай , чекай мене невпинно .
Чекай як ще нікого не чекав .
Ти думаєш обійдешся безвинно,
За те,що серце моє назавжди украв ?

А ти чекай мене, й навіки
Спини ту мить ,коли ми разом є
А знаю я ,мені все розказали зірки 
Вони єдині знають наше майбутнє 

А ти кохай ,кохай мене незпинно .
Кохай ,як ще нікого не кохав .
Мене так пристрасно,й так по дорослому невинно,
Так щоб зі мною насолоді краю ти не знав .

Бо в світі легко загубитись ,
Й життя закине в свій шалений вир.
І інколи якось так страшно - легко оступитись
Утратить все ,що ждав й любив

Тому кохай , кохай!
Нехай єдиною твоєю стану на цілій Землі .
Тому ж чекай ,чекай!
Як плавання в морях , чекають кораблі.

Ти сном моїм ввижався
Ти став моїм нежданним дежав'ю
І так спонтанно час удвох наш розпочався
І як безмежно рада, що тебе люблю

Осіньой бурею до мене увірвався
Перевернув мій світ із ніг до голови
Та рідним незнайомцем здався ,
Який так легко витянув безумку із пітьми

І всі дороги ведуть тебе до мене
Всі манівці свідомості ведуть
І серце моє тобою до безумності натхненне
Мені на зустріч лиш не зупиняйсвій путь

І знала ,що буду я твоєю
Я знала це ціле життя
Ти став найбільшою любовкою моєю
З тобою я п'янка до забуття

З тобою хочу бути я
Та так прошу ,від мене лиш нікуди не втечи
Давай пробудем разом до безмежжя
Одну мене лиш в своїм серці посели .

Барвистий жовтень ,усміхається холодним сонцем
І вітер дме в обличчя без упину ,
Перший мороз уже гуляє за моїм віконцем
У цю ще ранюю осінню днину .

Все той же вітер - пронизливий і вже такий холодний ,
Дерев гойдає віхи і моє волосся
Розшарпує його ,так ніби жадібно голодний ,
Осінній сум і листячко із вітром уплілося .

Вже літо бабине давно перелітало
І осінь влилася аж до клітин .
Але хоч сумно ,та так спокійно стало
Тепер чомусь так легко дістатися своїх глибин .

Любити його через кілометри

Любити його до нестями
І поруч з ним усе примушую завмерти
І поруч з ним немов до губ магнітом тяне

А час летить і без упину
А він не пошкодує нас
І сум росте і дме мені все в спину
І знаю що нам шансу другого не дасть

Час розтерзає мене й тебе
Час кине нас в потік хвилин
І кожна зустріч очі в очі немов спустилась з неба
Щоб кожну зустріч руки в руки не стер шалений плин

Завмерти б в просторі навіки
Завмерти б в пречудовім сні
І жить собі удвох не відкриваючи повіки
І хай спливають роки й дні

Любити його без упину
Любити не звертаючи на все 
Те , що спинити може будь-яку людину ,
Але воно не спинить мене і тебе .

Хай ростуть квіти з снігу
Такого білого й холодного
Й не помітити бігу
Тіла мойого голодного.

Хай ростуть квіти - щастя закоханих діти
Із заметеної чорної землі
Ці найкращі і солодкі квіти
Як символ щасливої долі.

Квіти кохання зимою ростуть,
Які восени посадили
Весною і літом цвітуть
Любов'ю їх безмежною зростили.

І їм не страшні холоди
І сонце пекуче і бурі ,
Бо справжня і щира любов назавжди
Сяє світом яскравої зорі .

Я згадую ранковий той вокзал
На годиннику 6:30
Дрібний дощ заліплює окуляри
А вогке холодне повітр'я пробирається крізь курточку
Засліплює ліхтар потяга,
Який щойно прибув
Сонце ще тільки тільки прокидається
Вокзал
Я люблю його
Люблю шум потягів
Мені подобається голос з рупура
Який об'являє мій потяг
"...Прибуває на 6 колію ..."
Я з нетерпінням чекаю
Який прекрасний вокзал зранку
Та я сідаю у потяг і рухаюсь до іншого
Я там зустріла моє щастя

З'їдає руки злий мороз

А душу любов гріє
І в серці закипає кров
Воно ніби дуріє
І Новий Рік ,ти як завжди ,
Одною зустрічаєш
Та вже щаслива ,вже без своєї самоти
Бо в серці ти кохання маєш
Воно розпалює вогонь в тобі
І гріє в холоди
І хоч від тебе вдалебі
Кохання всеодно з тобою всюди
І теплий светр
І така звична чашка гарячої кави
Не зігріє тебе ні на метр
Ні холоду , ні смутку не позбавить