Страх

Він сковує твоє тіло

Відключає твою свідомість

Затьмарює твої думки

Страх

Не дає побачити прекрасного

Прекрасного раннього ранку

Прекрасної пізньої ночі

Страх

Він паралізує усе

Заважає

З чистим розумом рухатись далі ,

Чи то додому , чи то  до прийдешнього .

Страх

Він поглинає можливості

Він зжерає надії

Він сіє паніку у тобі

Він калічить

Страх

Чи то самотності

Чи висоти

Чи навіть такої  красивої темряви

Страх

Він бореться з упевненістю

Так, з тією упевненістю що жевріє у тобі

Так ,страх інколи перемагає .

Бійся цього .

Ліхтарики міста
Ліхтарики ночі
Мерехкотіння їх заставляє посміхатись
Посміхатись - твоєму єству .
Це надихає тебе
Дає новий прилив сили
Надихає тільки ніч .
І йти , самотнім темним провулком
Ризиковано
І шорхіт десь
Стривожує твоє тіло
Таке незграбне і таке слабке
Яке рухається безцільно
Куди
Певно до мрії
Певно до мрії наївної
Такої далекої
І ці мерехтливі ліхтарики
Які горять вночі
Горять насправді у тобі
Такі ж бо вони рідні
Не згасають усередині .

Маленька площа
Вкрита людьми
Такими суєтливими і 
Вічно поспішаючими .
Не знають куди
спішать .
Поспішають до своїх домівок .
Можливо у гості .
А раптом не встигнуть .
Та байдуже їм .
Ніколи думати про таке .
Поспішають .
Забули тільки спішити жити ,
Спішити кохати 
Спішити бажати .
Адже це головніше .
Я так думаю 
А чи думають вони 
Люди ,що вкрили маленьку площу?
Напевне ні 
Напевне й так .

Це місто тебе затягує ,

Поглинає .

Тебе таку замріяну ,

Трохи шалено закохану .

Воно затягує довжиною вулиць ,

Широтою проспектів .

Цими осінніми туманами ,

Що поглинають тебе .

Поглинають таку незахищену .

Помаранчеве світло

Вкриває твою шкіру ,

Не даючи темній ночі стерти

Твоїх рис .

І ти , сп’яніла красою його вулиць ,

Широтою проспектів ,

Повільно просуваєшся далі .

Час від часу затуляючи очі

Від спалахів на дорозі .

Ти кохаєш усе ,

І ти сп’яніла коханням .

І це місто наповнює тебе сповна .

Всю твою суть .

І ви мрієте вдвох ,

Злившись в одне ціле з довгими вулицями

І широкими проспектами .